понеділок, 15 грудня 2008 р.

Щаслива мить, зупинись!

Моя школа, мій клас, мої друзі. Льова і Ксюша, Ваня і Настя, Саша і Аня, Владислав і Даша, Богдан і Тетяна, Андрій і Софія, Ігор і Марина, Максим і Леся, Хава і Юля, Льоша .
Час невпинно лине вперед, летить, як швидкий потяг у незвідану далину.
Ось ми вже випускники молодшої школи. А починалось все 1 вересня 2005 року, коли нас, ще малих переляканих малюків, за руку завела до школи наша перша вчителька Бондаренко Ірина Іванівна.
Саме вона навчила нас рахувати здачу в магазині, читати розумні книжки, знати на якій лінійці нотного стану знаходиться нота РЕ. Вона навчила нас не сердитись, коли сусід підіб’є твою руку, і літери, які ти старанно вимальовував, «поламаються». Вона навчила поважати дорослих, один одного, жити гарною великою сім’єю.
Незабутня подорож до Трускавця, екскурсії, спортивні змагання, конкурси, концерти, учнівські олімпіади – все це не давало нам сумувати.
А пам’ятаєте першу дискотеку? Хлопці по одну сторону, дівчата по другу (слава Богу це тривало недовго). Я впевнений, що кожен з нас дуже вдячний їй за ці перші та безцінні уроки в нашому житті.
І хочеться зупинити ці прекрасні моменти шкільного життя, щоб вони тривали ще довго, щоб щасливе безтурботне дитинство не минало, щоб завжди були поруч рідні та дорогі для тебе люди, і ми залишалися щасливими дітьми та вірними друзями. В нас ще є час (середня та старша школа), але, на жаль, ця сторінка нашого шкільного життя скоро буде перегорнута...

А зараз, щаслива мить, зупинись!

Паша Гулевич